Audiatur Online

Englischer Originaltext: Jihad Comes to Egypt

Bedenkt man, dass Ende des Monats die Präsidentschaftswahlen in Ägypten stattfinden, hätte der Zeitpunkt des Zusammenstosses zwischen den Islamisten und dem Militär vor knapp zwei Wochen nicht unpassender sein können.

Was war geschehen? Allgemeine Ungeduld und die Wut über die Disqualifizierung des Salafisten-KandidatenAbu Ismail (auch andere säkulare Kandidaten waren disqualifiziert worden) – ermutigte Islamisten, sich rund um das Verteidigungsministerium in Abbassia, Kairo, zu versammeln. Sie sangen jihadistische Slogans und begannen, sich auf eine "Millionen Menschen"–Demonstration am Freitag, den 4. Mai, vorzubereiten.

Die ägyptische Zeitung Al Ahram schrieb dazu, dass "die wichtigsten ägyptischen islamistischen Parteien und Gruppen – darunter die Muslimbruderschaft, der "Ruf der Salafisten" und Al-Gamaa Al-Islamiya –zu einer Demonstration unter dem Motto "Die Revolution retten!' am Freitag auf demTahrir-Platz aufriefen. (…) Einige nicht-islamistische revolutionäre Gruppen haben zwischenzeitlich ihre Ablehnung ausgedrückt und werden nicht daran teilnehmen". Mit anderen Worten: die Demonstration vom 4. Mai war eine hauptsächlich islamistische, auch wenn sie in einigen westliche Medien als "allgemeine" Demonstration dargestellt wurde.

Vor dem Verteidigungsministerium haben die Islamisten ihr wahres Gesicht gezeigt – ihren wahren Hunger nach Macht, ihre unpatriotischen Beweggründe und ihre politische Untauglichkeit. Unter den Anführern der Demonstration befand sich kein Geringerer als Muhammad al-Zawahiri, ein Bruder von Al-Qaida Führer Ayman al-Zawahiri und erfahrender Jihadi aus eigener Kraft, der erst kürzlichfreigesprochen und aus dem Gefängnis entlassen worden war. Seit 1998 hatte er "wegen militärischer Ausbildung in Albanien und Planung militärischer Operationen in Ägypten" eingesessen.

Vor der Freitagsdemonstration erschien Zawahiri "an der Spitze hunderter Demonstranten", unter ihnen "Dutzende Jihadisten", die vor dem Verteidigungsministerium demonstrierten. Sie schwangen Fahnen mit der Aufschrift "Sieg oder Tod" und sangen "Jihad! Jihad!" begleitet von "Alluah Akbar!"–Rufen. Auch Al-Gamaa Al-Islamyia nahm an der Demonstration teil, eine Gruppe, die für das Massaker an etwa 60 europäischen Touristen in Luxor 1997 verantwortlich ist. Sogar die sogenannte "gemässigte" Muslimbruderschaft war dabei.

Zweierlei ist daraus zu lernen. Erstens: Ein Islamist ist ein Islamist ist ein Islamist: wenn es um Ideologie geht, sind sie sich einig. Zweitens: Gewalt und Aufrufe zum Jihad sind die Früchte der gewährten Gnade – der Dank, den Ägyptens Oberster Militärrat SCAF dafür erhält, Islamisten frei gelassen zu haben, die während Präsident Hosni Mubaraks Amtszeit inhaftiert worden waren.

Was die eigentliche Demonstration angeht (die schnell aus dem Ruder lief, wie angesichts der Teilnehmer zu erwarten war), so zeigt dieser ägyptische Nachrichten-Clip: Bärtige Salafisten richten Chaos und Verwüstung an, skandierten jihadistische Slogans, während sie versuchten, ins Verteidigungsministerium einzubrechen, selbstgebaute Bomben in der Hinterhand, und ein Mädchen in schwarzem Hijab riss einen Sicherheitszaun gewaltsam nieder – Kennzeichen einer jihadistischen Übernahme.

Noch vielsagender war die Tatsache, dass Jihadisten aus dem Fenster des Minaretts der nahegelegenenNour Moschee heraus das Feuer auf das Militär eröffneten; und als das Militär die Scharfschützen erkannt und die Moschee gestürmt hatte, hatte die Muslimbruderschaft nur folgendes dazu zu sagen: "Ausserdem verurteilen wir die Angriffe [des Militärs] auf das Haus Gottes (Nour -Moschee) und die Verhaftung von Personen, die sich darin befanden" – ohne aber den Terror zu verurteilen, den solche Leute vom "Haus Gottes" aus begehen.

Man sollte diese Episode mit dem Massaker von Maspero vom vergangenen Jahr vergleichen, als ägyptische Kopten demonstrierten, weil ihre Kirchen ständig angegriffen wurden. Damals rückte das Militär mit Panzern aus und überfuhr absichtlich Christen, tötete Dutzende und versuchte, die Kopten für die Gewalt verantwortlich zu machen (das wurde allerdings schnell als Lüge entlarvt). Und während einige behaupten, die Kopten lagerten Waffen in ihren Kirchen, um Ägypten zu "erobern", so gibt es hier mehr Beweise dafür, dass in Moscheen Waffen gehortet werden.

In jeden Fall zeigte dieser als "Demonstration" angekündigte Vorfall, dass Islamisten Ernst machen und gegen den "ungläubigen Feind" Jihad führen. Allerdings war ihr Feind diesmal die ägyptische Armee; und im Gegensatz zum SCAF – dem unbeugsamen und eher unbeliebten herrschenden Militärrat – ist die ägyptische Armee bei den meisten Ägyptern beliebt.

Ein politischer Aktivist formulierte es so: "Die Öffentlichkeit unterscheidet nicht mehr zwischen Salafisten, Wahabisten oder Muslimbruderschaft. Sie sind alle Islamisten. Sie haben die Unterstützung der Öffentlichkeit verloren, es ist unumkehrbar. Ägypten hat mit angesehen, wie seine Armee und Soldaten angegriffen wurde. Das hat viele heftige Emotionen ausgelöst." Ein Bericht der BBC kommt zum Schluss: "Die Stellung der Armee in der ägyptischen Gesellschaft ist eine besondere, respektierte, und für die meisten Ägypten wurde sie nicht von einem fremden Feind angegriffen, sondern von Islamisten… Ein Soldat starb bei dem Angriff. Das ägyptische Fernsehen zeigte dramatische Bilder von verletzten Soldaten."

Ebenfalls erwähnenswert sind die Anmerkungen einer ägyptischen Nachrichtenmoderatorin, als sie die Bilder der Gewalt zeigte. Voller Bestürzung stellt sie die rhetorischen Fragen: "Wer ist hier der Feind? Sie [die Demonstranten] rufen zum Jihad gegen wen auf? Werden unsere Soldaten von israelischen Soldaten angegriffen – oder sind es unsere eigenen Leute, die sie angreifen? Warum zieht ihr nicht los und bekämpft den israelischen Feind, um Palästina zu befreien? Von wem befreit ihr Ägypten? Das ist inakzeptabel. Wollt ihr eine Nation oder nur ständigen Jihad – und einen Jihad gegen wen genau?"

Hintergrund ihrer Bemerkungen ist, dass die Jihadisten in Ägypten oftmals als "die Guten" dargestellt werden, die für Ägyptens Ehre und für die "Befreiung Palästinas" und so weiter kämpfen, während Israel als natürlicher Adressat des Jihad gilt. Nach den gewaltsamen Zusammenstössen vom Freitag lernt Ägypten jedoch, dass gegen die destruktive Kraft des Jihad niemand immun ist, auch nicht Ägypten selbst und sein Beschützer, das Militär. Zwei Wochen vor den Präsidentschaftswahlen lernen vielleicht auch die Wähler, dass ein islamistischer Präsident nur Chaos und Unterdrückung bringen wird – wie es seine Anhänger letzten Freitag demonstriert haben. Die Zeit wird es zeigen.

Коментарі

Translation of the original text: Muslim Persecution of Christians: April, 2012

Якщо взяти до уваги Великдень, одне з найбільших християнських свят, цього року був у квітні, переслідування християн мусульманами — від звичайного насильства, і до ухвалення дискримінаційних законів — минулого місяця було на піднесенні: в Нігерії, де джихадисти прагнуть знищити всі залишки християнства, у Великодню Неділю була закидана вибухівкою церква, від вибухів загинуло 50 людей; в Туреччині був побитий мусульманами священник одразу по завершенню служби та йому пригрозили вбити, якщо він не навернеться у Іслам; та в Ірані, де у Великодню Неділю 12 християн постали перед судом через «відступництво».

Переслідування християн перекинулось в нові регіони, де його раніше не було. Як і в Нігерії, мусульманські бойовики влаштували різанину в Тімбукту, Малі — обезголовили місцевого лідера християн та пригрозили іншим християнам ту саму долю. Були запроваджені закони Шаріату, церкви руйнуються, а християни масово втікають з Тімбукту.

Нижче наведений невичерпний впорядкований за темами перелік випадків (в алфавітному порядку) переслідування християн мусульманами по всьому світу.

Напади на Церкви

Азербайджан: Церква в мусульманській країні стала «першою релігійною спільнотою, ліквідованою за рішенням суду», після вступу в дію в 2009 році нового «суворого релігійного закону», який вимагає від всіх релігійних установ пройти повторну реєстрацію. Церква в столиці країни, в Баку, «була позбавлена реєстрації на слуханнях тривалістю 15 хвилин 25 квітня. Рішення, яке було ухвалене без представників церкви, робить діяльність церкви нелегальною, за яку передбачене покарання.»

Індонезія: Стрілок відкрив вогонь по церкві GKI Yasmin, істотно пошкодивши будівлю, яка була незаконно зачинена представниками влади в 2008 році через вимоги мусульман. Інша протестантська церква, незаконно зачинена представниками влади — незважаючи на виконання всіх необхідних для отримання дозволу умов — наштовхнулась на жорстокий спротив з боку мусульман, які протестували проти спроб провести службу на вулиці, навпроти зачиненої будівлі церкви. Мусульмани погрожували християнам смертю, гучно грали музику, та навіть їздили на мотоциклах скрізь натовп. Представник церкви заявив: «ми весь час маємо змінювати наше розташування, оскільки наше існування схоже що небажане, і ми маємо переховуватись від противників… Ми сподівались на допомогу правоохоронців, але після численних нападів на наших прихожан, ми бачимо, що поліція також бере в цьому участь.»

Кенія: Стались два випадки кидання гранат в церкви: 1) Мусульмани кидали гранати в церковні збори під відкритом небом, вбили жінку та хлопчика, та поранили близько 50 інших християн: мусульмани проводили неподалік збори, та християни мали можливість почути молитви проти християнства, прямо перед нападом. 2) В іншому випадку, мусульманин під виглядом прихожанина потрапив до церкви, кинув три гранати під час служби, від вибухів яких загинув 27-річний студент та загинуло 16 людей. Терорист, за словами свідків, був сомалійського походження, «виглядав так, наче йому дуже незручно, та весь час дивився вниз. Він кинув три гранати, вибухнула лише одна з них. Втікаючи, він зробив три постріли у повітря.»

Нігерія: Через напад на церковну службу рано в ранці загинуло щонайменше 16 осіб: джихадисти на мотоциклах напали на університет Bayero в Кано, в Наділю в ранці, під час католицької служби в шкільній залі, закидали приміщення вибухівкою, та розстрілювали тих, хто намагався втекти. «Ця атака сталась після серії нападів на християн на переважно мусульманській півночі країни.»

Судан: Будівля християн в Кхартоумі піддалась нападу зграї мусульман «озброєних дубинами, залізними палицями, бульдозером, та запальною сумішшю», наступного дня після заклику лідера мусульман знищити «церкву невірних». З вигуками «Алаху акбар» та «від сьогодні не буде ніякого християнства — ніякої церкви від сьогодні», джихадисти вдерлися до книгосховища, спалили біблії, та погрожували вбити будь-кого, хто чинитиме опір. «Неможливо уявити собі те, що сталось — це було жахливо», сказав свідок. «Вони спалили всі меблі в школі та церкву». Як і завжди, «поліція стояла осторонь, і не заважала нападниками знищувати будівлі.»

Туніс: Православна церква в Тунісі, одна з небагатьох церков в країні, піддається переслідуванням та отримує «погрозливі повідомлення». Члени церкви «живуть в страху», аж до того, що послу Росії в Тунісі довелось звернутись до Міністерства внутрішніх справ з вимогою «захистити церкву». Знущання дійшли до того, що «салафіти вкрили церковний хрест мішками для сміття, повідомивши прихожанам, що не бажають більше бачити хрести в Ісламській країні Туніс.» В іншому випадку, до церкви прийшов мусульманин з листом від Ісламістської партії з вимогою до архієпископа навернутись до Ісламу, або зняти церковні хрести та сплатити джизію, данину невірних.

Відступництво та богохульство: страти за ув'язнення

Алжир: Християнин отримав вирок у вигляді п'ятирічного ув'язнення за спроби «похитнути віру» мусульман. Він обговорював свою віру з мусульманином на ринку, що розлютило мусульманина, і він звинуватив християнина в «образі Мухаммада». Поліція заарештувала чоловіка, та при обшуку знайшла велику кількість християнської літератури в його помешканні. Суддя присудив йому максимальне передбачене покарання у вигляді ув'язнення на п'ять років, хоча прокурори вимагали коротшого терміну.

Бангладеш: Колишній мусульманський релігійний лідер, який навернувся у християнство, «зустрівся з погрозами та жорстокістю». Члени його мусульманської спільноти «побили його майже до смерті», через що він лікувався у шпиталі два місяці: «ті самі мусульмани, які були його послідовниками, та дуже схильно до нього ставились, коли він був імамом, тепер не можуть прийняти його новий статус.»

Єгипет: Були винесені два вироки за «богохульство»: 1) суд зі справ неповнолітніх присудив копту-підлітку покарання у вигляді ув'язнення на три роки за «образи Ісламу», через розміщення карикатур на Мухаммада на сторінці у Фейсбук. Одразу після поширення чуток про карикатури, мусульмани стали протестувати, підпалили його будинок, та будинки ще п'ятьох християн. 2) Інший суддя підтвердив справедливість шестирічного ув'язнення християнина за «богохульство»: після того, як мусульманин заявив 49-річному звинуваченому, що Ісус мав секс із щонайменше десятьма жінками, християнин відповів, що «Мухамед, засновник Ісламу мав більше чотирьох дружин — поширений погляд серед дослідників Ісламу». Після чого він був заарештований, та на суді тривалістю в 10 хвилин, за відсутності адвоката, суддя присудив йому покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років за «образу пророка».

Іран: Християнин, який навернувся в цю віру з Ісламу, був засуджений на шість років ув'язнення. Він був заарештований в грудні 2010 року під час кампанії проти місцевого руху проведення служб на дому, «одружений, батько двох дітей, відтоді був поміщений до в'язниці Евін, провів кілька місяців в одиночній камері», де, ймовірно, його примушували повернутись до Ісламу. Він звинувачений в «діях проти режиму, контактах з іноземними організаціями та релігійній пропаганді.» Якщо коротко, то за словами іранських християн, «його злочин полягає в тому, що він віруючий християнин».

Пакистан: Мали місце два процеси через «богохульство»: 1) Чоловік християнин був заарештований та звинувачений в «богохульстві» за порятунок 8-річного племінника від побиття хлопчиками-мусульманами, які намагались навернути племінника в Іслам. «Помітивши бійку з відстані, Масих (чоловік) став кричати та підбіг до зграї хлопців, врятував свого племінника та повернувся на роботу малювати. Невдовзі після цього інциденту, зграя з близько 55 мусульман, під проводом місцевого релігійного лідера оточила будинок Масиха», вимагаючи «богохульця» вийти до них. Нарешті, він був звільнений з в'язниці, після погроз та знущань з боку ув'язнених мусульман та працівників установи. 2) Мати немовляти буланезаконно ув'язнена більше місяця: влада не спромоглася вчасно подати позов протягом 14-денного терміну проти 26-річної християнки, звинуваченої в «богохульстві» на адресу ісламського пророку. Жінка була заарештована, після того, як сусіди звинуватили її у «висловлені зауважень до Мухаммада».

Філіппіни: Два пастори були вбиті мусульманами: 1) колишній мусульманин, який став християнським пастором був вбитий на очах дружини у власному домі: «мій чоловік приповз до нашої спальні, і я була шокована, бо він був весь у крові», розповіла дружина. «Я одразу ж відвезла його до лікарні. Він отримав вісім кульових поранень, і не вижив». Філіппіни переважно християнська країна, але на півдні «ісламські фундаменталісти намагаються створити Ісламську країну. Християн там переслідують, та навіть вбивають… Цього року, щонайменше чотири церкви мали зачинитись після того, як були вбиті їхні пастори ісламськими екстремістами.»

Дхіммі

Загальна зневага, приниження і придушення немусульман, людей «другого сорту»

Єгипет: Нещодавня «зустріч для примирення» між членами зграї мусульман з мечами, яка до того напала на християнську школувиявилась «нічим іншим, як спробою легалізованого здирництва». В обмін на мир, члени зграї стали вимагати передачу земельної ділянки, на якій знаходиться школа та будинок для гостей. «Групи правозахисників та коптські активісти вважають, що такі зустрічи є нічим іншим, як способом тиску на беззахисні групи та осіб з вимогою відмовитись навіть ті нечисленні права, які вони досі мають.» Аналогічно, судді, призначені розслідувати різанину в Масперо, в якій було вбито 27 християн та поранено 329, закрили справу через неможливість визначити нападників.» За словами одного адвоката-християнина: «ми весь час казали, що це показушна діяльність, і саме такі результати ми маємо.»

Індія: мусульмани вдерлись до будинку, де відбувалась молитовна служба, побили присутніх християн, включно з 65-річною вдовою. Мусульмани «називали християн паганцями, били та штовхали їх… Християни розбігались у всі боки, в тому числі й діти,» один з мусульман «розмахуючи серпом ганявся за ними, кричав усілякі образи та намагався вбити… 500 мусульман зібрались на вулиці та із захопленням споглядали, як екстремісти ганялись та били християн протягом 90 хвилин.»

Іран: Історичні християнські монументи, церкви та цвинтарі, надалі руйнуються або занепадають, оскільки ісламська вража намагається стерти всі сліди християнської культурної спадщини: «складається враження, що чиновники Ісламської республіки, зазнавши невдачі в запобіганні поширенню християнства, намагаються тепер повністю стерти всі сліди християнської культури в Ірані.»

Пакистан: Чергове дослідження дійшло висновку, що підручники в пакистанських школах «поширюють релігійний фанатизм, дискрімнують меншини, та спричиняють релігійні конфлікти.» Християни та індуїсти «зобов'язані вчити основи Ісламу» — вивчення Корану обов'язкове — в той час, як їхні релігії принижують. Навіть в таких предметах, як соціологія та мовознавство, «близько 20% змісту підручників пов'язане з Ісламом›; а студенти не-мусульмани отримують додаткові бали за досягнення у вивчені Ісламу.

Сирія: Майже все християнське населення — близько 60000 осіб — міста Хомс, третє за розмірами в країні, біжить від зіткнень між збройними силами влади та переважно мусульманською опозицією. За повідомленнями, в місті лишилось близько 1000 християн. Збройні загони опозиції нападають на церкви та інші осередки християн; «мусульмани нападають на сусідів християн. Християни також страждають від викрадень та жорстоких вбивств. Деякі родини християн, не маючи можливості сплатити викуп за своїх рідних, та побоюючись, що їх можуть піддати тортурам, були вимушені звернутись до викрадачів з проханням вбити заручників швидко і без мук.»

Туніс: Після того, як посол Росії став на захист православної церкви (див. вище, розділ «Напади на церкви»), російська школа, розташована за церквою, а також християнське кладовище були піддані актам вандалізму. Стіни школи та церковні фрески були замазани фекаліями, а хрести на цвинтарі були знищені. В той же час, новий уряд «арабської весни» демонструє «показову байдужість до права меншин на захист».

Туреччина: Ортодоксальні християни не острові Gökçeada (Imbros) на півночі Егейського моря не можуть придбати нерухомість на острові, хоча для мусульман жодних проблем з придбанням нерухомості нема: «Управління земельного кадастру визнало, що не дозволяє не-мусульманам покупати нерухомість, при цьому послалось на рішення ради національної безпеки, але відмовилось надати додаткову інформацію.»

Про цю серію

Переслідування християн в ісламському світі досягло епідемічного порогу. Серія статей «Переслідування християн мусульманами» створена для відстеження деяких, далеко не всіх випадків мусульманського гоніння проти християн, що трапляються весь час. Цей проект служить двом цілям:

1. Задокументувати те, що засоби масової інформації не роблять: звичаєве, якщо не хронічне, переслідування християн з боку мусульман.
1. Показати, що таке переслідування не є «випадковим», а систематичним і взаємопов'язаним, що воно корениться в світогляді Шаріату.

Відповідно, кожен випадок переслідування зазвичай підходить під конкретну тему, в тому числі ненависть до церкви та інших християнських символів, сексуальні наруги над християнськими жінками, насильницьке навернення в Іслам, відступництво і закони про богохульство, крадіжки і пограбування замість джизья (дані), в цілому очікування для християн, як вести себе заляканими «джимі» (другого сорту), а також прості насильства і вбивства. Часто це їх комбінації.

Оскільки ці рахунки переслідування охоплюють різні національності, мови і місцевості: від Марокко на заході до Індії на сході, і на Заході, де є мусульмани, повинно бути ясно, що одне тільки пов'язує їх: Іслам — чи це суворе дотримання ісламських законів Шаріату, чи породжена ним шовіністична культура.